Підготувала вихователь ЗДО (ясла-садок) № 133 Костишена Н.О.

Мета: навчити батьків формувати у дітей національну свідомість, самосвідомість і характер; забезпечувати духовну єдність поколінь; створити в родинах умови для розкриття, розвитку здібностей дітей, самовизначення та громадянського становлення; виховувати у дітей повагу до батьків, рідної землі та історії свого народу.
 Яку б сторону дитини ми не прийняли, завжди з’ясовується, що вирішальну роль у вихованні на тому чи іншому віковому етапі відіграє родина.

Народна мудрість стверджує, що «доля людини складається із трьох життєвих подій: від кого народилась, у кого вилась, з ким одружилась». Якщо ми ще раз проаналізуємо ці слова, помітимо, що дві з цих доленосних подій у житті людини пов’язані з родиною. І тільки проміжна подія в житті людини « у кого вилась» пов’язана безпосередньо з нами, вихователями, педагогами, з одержанням освіти. Тому мудрий вихователь свою виховну діяльність повинен здійснювати у тісній співпраці з родиною дитини.
 Усі учасники виховного процесу повинні розуміти рівність місії та рівність відповідальності. Але першими вихователями дитини є батьки.
 Використовувати народний досвід у вихованні дітей рекомендую через напрями, зокрема: введення життєздатних народних звичаїв, традицій у процес родинного спілкування з дітьми: українських колискових пісень, забавлянок, примовлянь.
Прикладом найрозповсюджених українських народних колискових є: «Ой ходить сон коло вікон», «Котику Сіренький, Котику Біленький», «Ой люлі, люлі, люлі, налетіли гулі». А які колискові співаєте своїм дітям ви?
 У кожній родині є свої родинні свята, але  вже з дитячих років треба знайомити своїх дітей: як проводились Андріївські вечорниці та що таке калита, як готуватися до Свят-вечора і як зустрічати Різдво Христове.
 
В автентичній українській культурі існує чимало цікавих та неординарних традицій, які пов’язані із релігійними святами, але віддають давніми, ще дохристиянськими віруваннями. Одна із таких –13 грудня. Саме цього дня українці вшановують пам'ять святого Андрія Первозваного. 
 Андрій Первозваний (першим закликаний до Ісуса) – один із дванадцяти апостолів.
За українськими традиціями, у ніч на 13 грудня (на 30 листопада за старим стилем) кожне село святкувало Андріївські вечорниці. Задіяно у сценарії було здебільшого молодь. Дівчата і хлопці збиралися в котрійсь хаті, смакували вечерю та розважалися. Андріївські вечорниці в народі називали Калитою. Адже так називалась найпоширеніша та найулюбленіша гра за столом. Дівчата випікали в печі солодкий корж (калиту) з вишнями чи родзинками (обов’язково сухий) з діркою посередині. В нього просували нитку чи пояс та підвішували до стелі. Верховода гри – Пан Калетинський – запрошував учасника гри - Пана Коцюбинського – відкусити шматок коржа. Але зробити це можна було лише після того, як Пан Коцюбинський затанцює танок над розкладеними навхрест коцюбою та рогачами, не зачіпивши їх, і не розсміється у відповідь на усі жарти інших учасників гри. Потім пан Коцюбинський сідав верхи на коцюбу і з зав'язаними очима пробував доскочити до підвішеної калити (коржа). Відкусити коржа було непросто, бо хлопці підіймали його за інший край мотузки, аби доводилось підстрибувати вище. Старалися усі, бо вважалося, що той, хто все ж скуштує коржа, цьогоріч обов’язково одружиться. Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями, на голову їм дівчата одягали вінки з барвінку, прикрашені колосками жита, пшениці, пучечками калини і цілували в уста. Іноді дівчата теж пробували кусати калиту, але вони, як правило, стрибали на рогачах. 
Цей день вважають парубоцьким святом. Адже в ніч на Андрія хлопцям дозволялося робити будь-які збитки. Парубки вдосталь користувалися цією нагодою: і ворота знімали, і шибки у вікнах розмальовували, і стежки, по яких дівчата ходять додому, соломою посипали або поливали буряковим квасом. Часом викрадали та ховали предмети одягу, прикраси, або підстерігали дівчат на вулиці та лякали. А найвеселішим розіграшем було заклеювання вікон папером. Таким чином в хаті було темно і господарі, думаючи, що то ще ніч, могли проспати й до обіду.
 
А дівчата увесь рік чекали Андрія аби поворожити та дізнатися свою долю. Найпоширенішим було кидання чобота. Для цього брали червоний чобіт та перекидали його через голову. В котру сторону показуватиме носик взуття, звідти й прийде майбутній наречений. Також із чоботами було пов’язане іще одне гадання. Дівчина одягала взуття на руку та «крокувала» від стіни до дверей. Кожен раз як «ступала» на землю казала: «молодець», «удовець», «буду дівувати». З котрим словом вийшла з хати – те її й чекає. 
Окрім того дівчата випікали балабушки – коржики на воді. Найважчим було те, що воду для печива треба було носити у роті. Потім спечені коржики давали собаці. Котрий він обере першим, та дівчина вийде заміж швидше за інших.
Також, у ніч на Андрія існують свої погодні прикмети: якщодо 13 грудняне випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде - холодна й сніжна; якщо тиха вода - хороша зима, шумна - тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.
 
7 січня - Різдво Христове
 
Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Різдвяна легенда
Свято Різдва належить до великих християнських свят.
Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Від цього дня починається відлік часу.
Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив людям, які в цей момент не спали, що Бог народився. Люди перші прийшли вклонитися немовляті.
На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.
Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.
Традиція різдвяного святкування
Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.
Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.
По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.
Коляда.
Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров'я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.
Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.
Дитяча коляда.
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з'являтися представники чоловічої статі.
 Давайте вивчимо разом колядку:
 
Коляд, коляд, коляда!
Холод взимку не біда.
Двері швидше відчиніть,
Нас до себе запустіть!
Всі, хто є у вашій хаті,
Будуть дужі та багаті!
На городі вродять густо
І картопля, і капуста,
Помідори й огірочки
І для сина, і для дочки.
Ось промова в нас така!
Ви ж готуйте п'ятака!
 
 Пропоную вашій увазі декілька книжок, які збагачені кращими зразками народної творчості- обрядовими піснями, віршами, легендами,- вони є найдорожчою скарбницею духовної культури українського народу. Ці книжки допоможуть вам ознайомити дітей і залучити їх продовжити традиції та обряди нашого народу:
1.«Звичаї нашого народу» Олекса Воропай ,Українське видавництво,1980
2.«Українська етнічна нація» Горєлов М.Є.:-К6 Екопрдакшн, 2012
3.«Золота книга українських традицій і звичаїв» І.Скрипник- Донецьк: ТОВ «Агенство Мультипресс»,2011
 
 Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв’язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам’ять нашого народу.